По-перше - всім привітики! Як я люблю казати: вечірка затягнулась і стриптизерка почала їсти торт зсередини. Так от - моя відпустка затягнулась, це все Метроградний Реркурій, це він, і у мене є час, та натхнення написати як раніше, в свій теплий ламповий блог.
Авторка попереджає - на вас очікує дуууууже довгий пост
Після кладовища я пішла гуляти містом. Треба було просто спуститися з горба.
Скажу чесно, бо багато друзів вважають, що я подорожую. Ні, це не так. Таких приємних вихідних, з прогулянками, класною погодою в мене не було майже рік. Тобто моя Французька весна, була майже останніми лайтовими робочими днями. Потім була інша фірма, інші рейси і пригоди. І тому зараз, рік потому, мені неймовірно згадувати, що зі мною таке було. Ну ходімо, подивимось, що там у них.
Та Франція, яка мені траплялася, зазвичай була стара, дуууже стара і спокійна. Не знаю як пояснити, відчуття ніби дивишся старе кіно.
Шо нам відомо про Шартр, або Шартрез (доречі, з'ясувалось що я дуже правильно грасую французьскою. Дало себе взнаки невиговорювання букви Р в дитинстві.
Річка Ер
Доречі у Франції в квітні вже дуже тепло, а в Іспанії - спекотно. Весняна алергія у мене починаєтся вже другий рік поспіль саме у Франції. А ще тут повітря має запах, як вдома. Інші країни - не пахнуть нічим. Ну я не беру до уваги навоз - його можна відчути в будь-якій країні Європи.
Голуб був точно бойовий, підійшов і питає - Вояку із французьского легіону візьмете?
Звісно, - кажу, - ми всіх беремо, хто допоможе русню подолати.
Як я вже казала у відосах: Франція - країна пралок-автоматів. Пральні самообслуговування тут на кожному кроці, і я не перебільшую.
Як би у мене поруч з домом, була така пральня, з такими (доступними як на погляд європейських зарплат, цанами) я б точно відмовилася б від пралки в квартирі.
Вікуся, всі двері - то тобі, моя рідненька. Ти збираєш для мене мурали, а я для тебе двері. Я
Коли-небудь я зберу колекцію з фахверкових будинків з різних країн і розповім вам про них, це дуже цікаво і красиво.
Позначка на будинку - Сільська вулиця. Дивно, бо bourg - перекладається з французьської, як місто.
А ще на початку роботи мене дивувало: приїхав в німці - більшість автівок німецьки, у Франції - суцільні Рено та Пежо. Хоча на справді нічого дивного. Це нормально - підтримувати свого виробника. Взагалі в перші каденції мене все дивувало, вражало і підкидувало. Зараз - менше, і мені шкода цього відчуття - піднесенного здивування.
Ви як хочте, а от формат блога - він краще, можна роздивится все в деталях і витратити на фото стільки часу, скільки треба. А у відео - все несеться кудись, разом зі мнов.
Шкода, що майже всі фото, які були встроєні у відосики я повидаляла. Бо гугл не стягує весь цей обсяг, навіть при докуплених 200 гігів.
Якщо будинок якийсь важливий, на ньому табличка коли і ким збудований і що охороняється.
Мені приємно коли я бачу схожості. От зараз я повернулась в Київ і перше що побачила - аварійні машини з ліхтарями в ремонтах доріг, а друге - контейнери для речей. Боже, яка це зручна річ! не треба тепер носитися з тими речами, пристраювати їх в добрі руки п'ятдесят шостого розміру... можна все скласти і закинути в той контейнер і все...
Люблю писати в блог, поки пишу сама роздивляюся що назнімала. У мене вдома величезний екран, окуляри і зручність. Наприклад, я тільки щойно побачила, що тут три обличчя.
Nак от, що вам спадає на думку коли ви чуєте - Шартрез? Є така порода кішок, що відома з середньовіччя.
Я вже казала, що водії не дуже шанують Францію. Бо зазвичай їздимо ландами (сільськими дорогами) де обмеження швидкості і постійни кола безпеки, тобто на перехрестях кругла клумба, і ти хочеш чи ні, швідкість скинеш. Але, якщо тебе не женуть в шию, то ландами їздити приємніше: побачиш багато цікавого, зупинися купити справжній французьский багет і круасан на сніданок і з'їсиш все це спостерігаючи за козами на ганку біля старовинного замку. У мене так і було, потім покажу.
Знали б ви скільки в мене фото, історій, пригод... Нема тільки на все це ресурсів, часу та натхнення. Я б, як Шахерезада - розповідала б вам і розповідала.
Фіранки. Дівчата - подивіться, це фіранки. Взагалі про оздоблення осель, вікон, прибудинкової - можна роповідати безкінечно. В кожній країні, в кожному місті - все інакше. Однакове одне - немає парканів. Може бути зелена огорожа, але в жодному разі не бетонний паркан з дікою назвою - єврозабор.
В Скандинавії взагалі вікна великі, можна побачити весь дім наскрізь. Але про Скандинавію то потім.
Завжди зветраю увагу на взуття. Мої фаворити - німці, у них завжди зручне і якісне взуття. Добротне.
Ходімо!
Дуже мило, коли ти в Італії, Іспанії чи Франції, щось верзеш англійською одічалих, а вони вибачаються, що не розуміють. Але я вам так скажу, при тому що я погано знаю всі іноземні мови, жодного разу мені це не завадило отримати, те що я хочу. У мене навіть побачення було, ага. (я знаю, я хвалько)
Тута я купила сир і м'ясо
Той випадок, коли пішла гуляти, а купила хлібчик
І паштет з гуячої печінки...
Не цього разу, але колись я зустріла таки це тістечко зі знижкою, придбала і з'їла. А зараз тільки облизнулася. Ви ж знаєте що це за тістечко, так?
У 1891 році у Франції на честь велогонки "Париж - Брест - Париж" кондитер Луї Дюранд вигадав знаменитий десерт - "Парі-Брест". Випікаються тістечка у формі кільця, що нагадує шину велосипедного колеса. У крем для цього десерту додається праліне, а готові тістечка посипаються мигдальними пелюстками.
Коли я бачу це тістечко, завжди згадую своїх приятелів рандоннерів, це ті хто їздять на велосипеді 200, 400, 600 і 1000+ км. Обожнюю їх.
Ходімо дивитися на Шартрський собор. Головна туристична принада міста.
Зараз, я тільки в пралку закину кросівки. От подивилася на фото і згадала.
На горбі, над старою частиною міста, — найвідоміший пам'ятник міста, знаменитий готичний собор Нотр-Дам (XII — XIII століття) з багатющим скульптурним убранням. Шартрський собор є місцем паломництва, а його башти підносяться над містом і над навколишньою долиною Бос (фр. Beauce). Собор увійшов до списку Світової спадщини ЮНЕСКО в 1979 році.
Фото з горба ви бачили, ходімо всередину.
Я невеликий знавець, і взагалі не знавець соборів, але мені вони все на один лад - однаково красиві. От як Карпати - вони однаково красиві, тільки Свидовець, красивіший.
Женщіна-незнавець соборів
Ну добре-добре, це я просто ще Храм Святого Сімейства не бачила (Саґрада Фамілія) - це голоси в моїй голові почали обурюватися.
Доволі прикольно, що все це я знімаю телефоном.
Згодна, собор красивий, сподобався. Особливо оздоблення статуями.
Вражає. А ще фоткати дають, ніхто нічого не каже. Знаєте, Європа взагалі нічого не каже. Тут ніколи не роблять зауваження, от ніколи. Навіть якщо ти щось таке скоїв. Наприклад зніс мість. Просто рахують збиток і виставляють рахунок. Якщо що, я не зносила міст, тільки дах на одному заводі, і то трішечки. Я потім розкажу.
Особливістю зовнішнього вигляду собору є його дві відмінні одна від одної вежі. 105-метровий шпиль південної башти відноситься до 1140 року, його виконано у формі романської піраміди, північна ж вежа заввишки 113 метрів має основу, яка залишилася від романського собору, а її шпиль з'явився на початку XVI століття і є взірцем пізньої готики.
Франція - країна квітів. Вся Європа в квітах, це правда, майже цілий рік. Але у Франції їх набагато більше, оті кола безпеки на перехрестях завжди квітнуть. Насправді квітів повно всюди, але тут просто більше.
Квіти тут задоволення доволі доступне, тому у мене в машині завжди квіти. Є постійний суккулент і свіжи - живуть зазвичай в боковому відділенні на дверях.
З муралами в Європі по-різному. Іноді бачу, але не встигаю сфоткати. Наприклад я точно знаю що десь у Мюнхені по дорозі якою я часто їжджу під мостом праворуч чудовий мурал... але
Це Жан Мулен - французький політичний діяч, герой руху Спротиву часів Другої світової війни.
Марно вони меча зламали. "Ніколи знов" - повернулось
Запрошую до рубрики #подивітьсямурал
Доречі французи дуже войовничо-політичні. Там завжди якісь страйки, перекриття доріг. Вимоги і протистояння. Але! якщо вони перекривають дороги, то заздалегідь листівками попереджають водіїв про дату і час страйку.
Це не графіті, не мурал - а трафарет. Доречі Бенксі працює теж з трафаретами.
А зараз буде рубрика - зненацька повезло. Тобто коли я кудись зазирнула "просто спросіть" а там щось цікаве.
Це сама стара церква Шартра, датується 400 роком. Названа на честь єпископа який її збудував Сент-Ен'яна. Не впевнена що правильно написала, але най будет. Виглядає доволі не старою. Але в середині на мене очікував приємний сюрприз, я скажу більше - здійснення мрії.
По-перше тут нікого не було крім мене і...
органіста. Якого я не бачила але чула. Так от в наш Миколаївський костел на орган я так і не спромоглася дійти. Але почула орган у Франції. Бо якщо ти про щось дуже мрієш, то у Всесвіту немає кордонів, він тебе знайде і вручИть, а може врУчить. Я вірю в те, що я зможу ще склепати відосик, і там можна буде послухати той орган. Бо це було дуже щемко і навіть таємниче. Бо тільки я, дууууже стара церква і орган.
Якщо уважний читач зауважить, що мало людей - я підтверджу. Людей дуже мало. Ковідка ебуча тут пройшлася. Багато готелів, ресторанів - закрито. І це не тільки тут а і в Італії і в Іспанії.
Якщо не знаєш що вибрати попоїсти, вибирай турецький ресторан - ніколи не розчаруєшся
Ще один собор, ровесник того, важного. Але фінансування не те, і він трохи занедбаний. Поруч з ним монастир.
Це я вже зробила зворот в сторону готелю
Переходжу ту саму річку Ер, просто іншою вулицею
Звичка заглядати у вікна. Якось я вам розповім, як це сумно - їхати вночі, довгою дорогою і бачити у вікнах світло, родинні вечері, просто людей за столом, чи перед ТВ. А ти все їдеш та їдеш, і нема кінця тим дорогам.
Вдома, десь через тиждень півтора я починаю сумувати за трасами, повертаюся до своїх бусяжів і з радістю читаю про короки в німцях, про повну дупу біля Антверпену і підступні ремонти доріг. А в трасі я починаю сумувати за домом, через тиждень-півтора. Хоча вдома нікого нема. Тільки кіт. І я продовжую зазирати в чужі вікна.
Наталко, увага! Зараз будуть вітання твоії гліцинії від шартрської
Ще одна моя мрія - посадити на #дачавРовжах гліцинію. Кажуть вивели вже морозостійкі сорти, що і в нас вона може жити.
По дорозі додому я знайшла килим. Він їздив зі мною в усіх машинах, що були, а було їх чотири. Ви його побачите десь потім у відео. А зараз він на дачі. У нас з ним теж були пригоди і я вважаю, що кожен бусяж має завести собі в пландеці килим.
Це так на мене схоже - в останній день перед виїздом сідати та писати. Але! сьогодні день передостанній, тому я може завтра вам про квіточки напишу.
Сподіваюсь ви поїли.... бо я - ні
Обіймаю вас усих.
У меня почему-то не видно ни одной фоточки (
ВідповістиВидалити