Фе́йра ді п'улґас або товкачка в Кашкайші

 

Це останній пост з трилогії про блошині ринки. 

Наразі все відбувалося в Кашкайші, чарівному містечку біля Лісабону, де ми провели нашу відпустку восени 2024 року. У мене є серія відео під кодовою назвою Велика Прогулянка, де я показувала як нас носило по маршруту Польща - Португалія-Україна і в зворотньому напрямку. Але, як у мене водиться, серія ще не дописана. 

Проте якщо моя відпустка затягнеться ще на пару тижнів (зламана службова авта) то я мабуть встигну опублікувати всі свої ненаписані пости з часів ковідки.  Ось саме так це і відбувається: зранку я питаю шефа, чи готова машина до роботи, бо я вже три тижні як. Шеф каже - ще ні. Я варю каву і починаю писати. Бо писати і розповідати я дуже люблю, особливо коли є про шо.

Жовтень. Португалія. Кашкайш. Ми тут живемо в готелі і маємо дуже насичений графік відвідувань, зустрічей, поїздок і відпочинку. Саме після таких відпусток хочеться взяти ще одну, щоб перетворитися на тюленя, лягти і не рухатись. Але то брехня самій собі. Я якось намагалась нічого не робити деякий час. І нічого у мене не вийшло.

Біля нашого готелю, на площі по середам проходить блошиний ринок і звісно ми пішли. Бо як можна здогадатися, по кількості постів про товкачки - я це люблю.

Він виїзний, як і багато ринків в Європі, навіть Паризьский брокант і той проходе кожен тиждень в різному окрузі.

На київській товкачці я собі придбала не душевне, але корисне: підтяжки для робочих штанів і рукавички для водіння. В Парижі нічого не придбала, але душа просила маленький ослінчик, і я тоді вирішила, що придбаю його ввечері коли ми повернемось додому, але як зазвичай то буває, додому ми повертаємось іншим шляхом. А ось на блошці в Кашкайші ми собі придбали щось душевне, щось майже корисне і щось незрозуміле, яке ...  ну дуже хотілося.

Маленьку чашечку для еспресо, яка трохи вище показана в дописі. 

Ось цю ложку, у мене є така сама з прадавніх часів, тобто років з 80х, Бабуня моя такою ложкою замішувала, вимішувала, викладала на пательню аж доки та ложка не стерлася вщент. Я звісно не так багато готую, але плекаю надію, що може мене теж спіткає доля коли зранку одна онука замовляє тобі налисники з м'ясом, друга - м'ячку, а ще на всякий випадок тре напекти пундиків. Звісно що дерев'яна ложка і стерлася за років 20. Так от...

Віяло і футляр для окулярів з пробкового дерева. Віяло річ дуже корисна, а футляр.... коли ми на початку травня зустрілися в Києві з нашими подружками у яких гостювали в Португалії.... в ресторані на стіл було викладень п'ять футлярів для окулярів з пробки. Бо зручно ж!

Доречі, окуляри з фото вище я загубила в німцях, шкода, були не дорогі, зручні, поляризаційні, і мабуть дуже популярні, бо такої моделі навіть в залишках ніде не залишилось. Але я купила такі самі, але трохи інші. Ну є в мене така інфекція в голові - замість втраченого купляти нове таке саме.

На фото вище - невідома фігня. Але ніт, я знаю що це і для чого. І це цілком непотрібна річ в сьогоденні, але для того і існують відпустки щоб купляти собі на згадку приємні і непотрібні речі, магнитики, чашки Старбакс і гет та всьо решта.

Всіх обіймаю, поїхала я на дачу.  Звідтам розповім вам, як ми вчора з Вікусею поїкали кудись як в старі добрі часи.