Бортовой журнал: Третє дихання. Виставка. Інтерактивна

Так, всім привітки!

Як я люблю казати - вечірка затяглася, тому стриптизерка почала жерти торт з середини. Це я до того, що моя відпустка затягнулась і я живу своє життє як раніше - вдома з усіма витікаючими.

Витікаючі, це - кіно, виставки, подруги, друзі, зустрічі, дача, кіт і гет то всьо решта.

Нещодавно у військовому шпиталі донатила першою + і мені видали сердечко, я була здивована, бо тільки пару днів тому купила таке саме на цій виставці, ну і звісно розповіла медсестричкам про Третє дихання, а тепер розповім і вам. З картинками і з самого початку як я люблю.

Про цю виставку по приїзду в Київ мені розповіла донька, а потім подруга Оля - обидві висилали фотки і радили піти. На що я вже потім звернула увагу - фотки були про різне. Тому і ви скоріш за все тут побачите щось своє.

Виставка триватиме до 01 червня 2025 року, у нас на Подолі, в четвер і п'ятницу 16+, тобто не буде шкільних груп, вартість 150 грн.

Багато талановитих людей і відомих компаній долучилися до створення цієї виставки. Основний спонсор компанія МasterCard, Розетка, Uklon. Від Розетки ще були брендовані товари і усілякі приколюхи.

До мене як раз завітала у гості подруга Лорік і ми вирушили на виставку навіть ще до її відкриття. Доречі раджу приїжджати першими, тоді зможете відвідати всі інтерактивні локації.

Квитки можна придбати або на сайті або карткою/готівкою на місці. Маючи півгодинки вільного часу ми прогулялися територією. І от тут теж цікаво. По-перше я тут вперше. По-друге це територія колишнього заводу з виготовлення упаковки для молока. Parmalat якщо я не помиляюсь. Завод на свій час був сучасним та прогресивним. Зараз тут декілька локацій. Крім Простору М82 - де власне проходить виставка, а раніше точно були цехи, тут є кав'ярня, винний магазин, гастрономічний магазин і ресторан.

Я і Лорік

Територія приємна і доглянута, а мою увагу привернули високі грядки, вони ж французьський город (Мама, он скільки ми про Франції проїхали, а таких французьських городів як ти хочеш на #ДачувРовжах я не бачила (с) з циклу Велика Прогулянка)

Грядки належать ресторації, с зелених насаджень я вгадала тільки редиску. Все інше якесь дивне, але як з'ясувалось доволі знайоме.

Редиска

Кінза

Мангольд. Дуже схожий на бадилля буряка, часто бачу його в салатних наборах. Оце він.

За грядками наглядає шеф-кухар ресторації він нам екскурсію по грядках і зробив. Бо ми були неабияк зацікавлені.

Руккола

Зараз відкрию секрет від шефа! Насіння базиліка висаджується в грунт і заливається гарячою водою, а потім закриваємо плівкою. Як бачимо під зелень може підійти ящик з-під вина.

Окай, ходімо на виставку.

П'ять залів. Кожен обходимо по периметру, читаємо все що написано, дивимось все що показують, граємо в ігри, клацаємо, мацаємо і розважаємося як можемо.

Прикольна гра з паєтками. Гладиш в одну сторону, потім в іншу. Покажу на відео як вигладає.

Перше слово яке я побачила на цій стіні - ЗАХВАТ

Зал присвячений емоціям: звідки пішло, що до чого. І так в кожному залі - окрема тема, але все це про емоції, про нас і навколо нас.

А от тепер вже картинки з розділу "що побачила я". Як собачниця я дуже зрозуміла про шо мова, бо я точно знаю як собаки виражають свої емоції - радість і сум і все інше.

КАРЛ ГУСТАВ ЮНГ

1875-1961

Ви, ймовірно, хоч раз проходили тест, щоб визначити, інтроверт ви чи екстраверт. Ці поняття першим описав швейцарський психоаналітик і дослідник «душі та тіла» Карл Густав Юнг. Він справив величезний вплив на розвиток науки й навіть попкультури. Як саме? Юнг створив поняття Тіні - частин «я», які людина ховає від інших, бо вважає їх неприйнятними. Це дало поштовх розвитку літератури, кіно, театру: героїв дедалі частіше змальовували не просто як хороших чи поганих.

Мені пасує його теорія Тіні, де сказано, що все що ми відмовляємось бачити в собі, те що ми пригнічуємо, тее що заперечуємо - наша Тінь, яка нікуди не зникає з часом, а просто ховається, а коли її не признають, вона переноситься на інших і тоді дивлячись на нашу Тінь в іншій людині ми реагуємо гостро і непозитивно.

Наступний зал про СЕРЦЕ. Чому ми його зображуємо саме так ♥, чому ми говоримо - серце болить або серце тріпоче.

У кожній слухавці - своя історія.

У мене теж є історія, як я послухала своє серденько і уїхала водійкою в Європу. І от зараз воно знов тріпоче і знов чогось хоче, і знов мене кудись зове. Таке воно в мене, ніколи не вспокіюється на досягнутому.

В одній із слухавок була історія знайомої мені (правда через знайомих) пані.

Наступний зал був про дитину в собі, яку потрібно звільнити. Моя внутрішня дитина настільки вільна, що додому і віником не загониш. Тому я тут надовго не зупинялася.

А от тут я згадала шкільні роки і навіть пару разів стрибнула.

Стіну для малювання я пройшла без малювання, але знов вихоплювала з написаного щось для себе.

А от на танці ми пішли... і на співи, і на лайку і на гарчання, але то вже на відео буде.

Я з тих танцюристок, які танцюють коли їх ніхто не бачить. Але тут не втрималась. Треба було повторювати рухи які блимали на тому моніторі. І незважаючі на те, що ступінь був надлегким, я все одно не впоралась. Це говорить про те, що пора займатися нейрогимнастикою.

Халабуди. О, як ми обожнювали їх будувати в дитинстві! І на річці, і за будинком, я навіть якось намет поставила на дворі і волала бабі і діду що буду в ньом жить!

Ще хороша атракція - калюжа, гумові чоботи і вперед! (чоботи видають)

Дякую що ви мені це скаали, бо часом я дуже дуже зла.

Лорік - добра, спокійна і свята людина випускає пару

І я - не добра, не спокійна і тривожна людина випускаю пару

О, ТРИВОЖНІСТЬ, це теж про мене. Друзі знають, що я виходячи з літака вже переймаюся що ми спізнимось на маршрутку в аеропорт в кінці подорожі. І так завжди. Я взагалі завжди боюся спізнитися, а враховуючи роботу де 80% доставки на час, а між загрузкою і вигрузкою тисячі кілометрів... ну ви зрозуміли.

Можу розповісти історію, як я пролюбила час виїзду і спізнювалась на завантаження. До місця було 270 км, часу 2 години, що навіть автобанами Німеччини, навіть у неділю майже нереально, тому що машина може їхати 90 км/год. Але я так сконцентрувалась, зібрала себе до купи, придумала метод розганяти машину до 100 км/год 30 секунд, потім отпускати педаль газу (бо тахо запише мені помилку) і отак і їхала. Приїхала на 15 хвилин раніше, замовлення відмінили. А ті нещасні 3,4 км. до паркінгу я вже доїхати нормально не змогла, пропустила всі повороти, тричі поїхала в іншу сторону і стала не там де хотіла - все тому що тривожність спала і я розслабилась.

Тепер про СОРОМ. От ви не знали, а я доволі сором'язлива тітонька. Тому ця тема теж мені була корисною. Останнім часом в мені всплив комплекс відмінниці, ніколи такого не було і ось на тобі, маю. Соромно погано виконати свою роботу, соромно щось зробити не так. Не те щоб не було у мене пройобів, але я їх занадто важко переживаю.

Сором змушує людину приховувати себе, ніби зменшуватися фізично, уникати поглядів і контактів. Він стискає тіло, затримує мову, дихання, рухи. Якщо сором часто повторюється або довго залишається непрожитим, ця скутість накопичується — і нам болить не лише емоційно, але й фізично.

Сором виникає тоді, коли людина бачить себе очима інших - реальних чи уявних. Емоцію викликає не сам факт піжами, а гадка: «Що про мене подумають інші?» Навіть якщо їм насправді байдуже. І хоч сором часто критикують, це надзвичайно важлива емоція. Вона вчить нас, як бути частиною спільноти: товаришувати, підтримувати, дбати.

З дитинства у нас формуються домінанти реакцій: тривожна, депресивна чи агресивна. Це мов стежки в мозку, які ведуть до «улюблених» реакцій. Коли в дорослому віці ми потрапляємо у складну ситуацію, мозок автоматично направляє до них. Тому у відповідь на чийсь погляд ми можемо реагувати тривожно («Зі мною щось не так»), депресивно («Ну, як завжди: я ніхто і звати мене ніяк»), або ж агресивно («Чого ти на мене дивишся, щось не подобається?»).

Хоча насправді на нас могли подивитися, наприклад, з інтересом, а ми це зчитали як небезпеку.

Гарна новина в тому, що ми можемо вийти з-під влади сформованих реакцій, якщо будемо регулярно запитувати себе: «А на що я дійсно відреагував(-ла) і що я можу зробити, щоб заспокоїтись».

Коли у голові крутяться осудливі думки, виберіть одну коротку фразу, яку можете подумки повторити.

Наприклад: «Я не маю бути ідеальним (-ою)», «Це не вся правда про мене», «Сором не весь (вся) я». «Так, я справді накосячив(-ла). Але я з цим упораюсь».

Зазвичай я (якщо це по роботі) телефоную другу Роману і кажу так і так. На шо він мені відповідає - Хто ніц не робе, той не пройобується. Забий. Тоді я його слухаю і вспокоююся.

ЛАЙКА - о, це святе! Це, бляха, моє. Потім я вийшла з кімнати і спитала координаторку - Чутно не було? - Ні. - Ну і Слава Богу! (буде на відео в кінці)

СМІХ. Обожнюю! Обожнюю коли у мене пара з вух, а хтось взяв пожартував і я така вже не паровоз а як чайнік зі свистюлькою. Але останнім часом все рідше і рідже можу своєчасно навіть сама себе розвеселити. Шкода.

Потім ми ходили ГАРЧАТИ

А потім до кітика МУРЧАТИ

Ще можна було взяти нитки і спиці, всістися в крісло-гойдалку і плести. Я не люблю плетіння (тільки вироби) і не люблю крісла-гойдалки.

Одним словом - від'єбіться від себе.

Я себе рідко дорікаю, але мо' комусь згодиться.

Надія є, і це головне.

Сила надії — у діях.

Зараз ми знаємо це завдяки науці.

Але у різні епохи надія мала різне значення: від божественного дару до ілюзії, від чесноти до ресурсу виживання.

У грецькому міфі перша жінка Пандора відкрила скриню, з якої вийшли всі біди світу, а всередині залишилася тільки надія. Значення історії обговорюють досі. Дві популярні версії:

Надія - це все, що в нас залишилося.

Надія - ще одне зло (адже в скрині були лише біди), яке тримає людей в ілюзіях.

Скептики й стоїки пов'язували надію з майбутнім, а значить з ілюзіями та стражданнями. Сенека писав: «Припини сподіватися і ти перестанеш боятися». У християнстві ж надія, навпаки, одна з чеснот. Вона означає глибоку довіру до вищого сенсу. До того, що за межами людських сил є джерело турботи й підтримки.

У сучасній психології надія це не про «все буде добре». Це про свідомий вибір жити тим, що є зараз. Він допомагає людям долати труднощі. Ми знаємо про це завдяки досвіду тих, хто проявляв гідність у нелюдських умовах.

Дослідження, які він проводив, показали, що люди з високим рівнем надії мають кращу здатність досягати своєї мети та ефективніше справляються зі стресом.

Письменниця й психологиня ЕДІТ ЕГЕР, яка пережила Голокост, розповідала, що багатьом в'язням допомагала саме надія, в тому вигляді, в якому вона була можлива через сенс, гумор, момент. Вони зосереджувалися на щоденних справах і бачили сенс жити зараз, а не в майбутньому.

А потім був зал де в окулярах віртуальної реальності можна було зійти на Еверест. Тільки я могла сказати, що в базовому таборі треба прибрати сміття. (теж мабуть якась травма. Але сподобалось.

Ми йшли, спираючись на віру в себе, довіру до життя. Іноді йшли із впертості. Можливо, нас вела надія. Ми йшли на її голос. Вона не дозволяла здатися, зійти з дороги.

Тут, на вершині, ми виходимо з власної тіні в ясність. Контакт із чимось більшим за нас. З надією, що зазвучала на повний голос. Відкрилася, як сонце, про яке ми знали, що воно точно є за хмарами.

- Шо показуют, знов море? (с)

Дивитися на захід сонця як і на схід - то моя любов. Ніколи не вагалась, коли тре було раненько встати, кудись поїхати щоб зустріти схід або захід сонця.