From Kyiv with love

 

“Alice: Would you tell me, please, which way I ought to go from here?
The Cheshire Cat: That depends a good deal on where you want to get to.
Alice: I don't much care where.
The Cheshire Cat: Then it doesn't much matter which way you go.
Alice: ...So long as I get somewhere.
The Cheshire Cat: Oh, you're sure to do that, if only you walk long enough.”

(с) ― Lewis Carroll, Alice in Wonderland

Серед безлічі справ, якими обписаний весь холодильник та зворотня сторона минулорічного календаря - не було одної, але дуууже важливої справи - піти гуляти Містом. Майже без цілі, просто потинятися.  Ну ціль у мене була - знайти дві граффіті Бенксі, але виявилося, що Місто сумувало за мною, а я за ним.  Київ показував щось нове, на щось скаржився, чимось хвалився і я топала свої 11 тисяч кроків, які насправді виявляються 26 тисячами. 

Показую, що нагуляла.

В Києві випав сніг, і ранок понеділка був тихим, безлюдним - як я люблю. Вдень все було інакше, ввеічері вже лив дощ.

Поснідала з тіткою Кларою, нагребла вчорашніх пиріжків зі знижкою, та й почвалала через Воздвиженку.

Кудись поділася верхівка від ялинки, коли я її бачила востаннє, то ялинка була пишна та огрядна.

А от доріжки всюди були почищені.

Фоткала для Гульнари наши Шукайки, Плінфу знайшла, а Булгакова з котом вже нема.

З'явилися ще одні сходи 

Іду на Пейзажку

Якийсь дядько на Малій Житомирській сказав, що в мене гарна шапка, в такій можна й на дискотеку.  Але ми не з такої сім'ї, я пішла до Михайлівського.

Взагалі яскраві шапки - завжди в тренді і собі настрій і людям приємно.

Пейзажка.

Перед тим, як відправити листівки, я їх зазвичай вигулюю. Іноді вони вигулюються місяцами по всій Європі. Але вдома, ось тільки і погуляли що 26 тисяч кроків зі мнов.

В рейсах більш за все я сумую за обнімашками. Тому коли хтось щось робить для мене хороше, я одразу його обіймаю. Іноді на паромах я обіймаюся з лабрадорами. Я не знаю, коли я вам все це розповім, чи покажу. Мабуть коли я нікуди не буду бігти чи їхати.

На Михайлівській площі виставка знищеної в боях військової техніки русні.

Пам'ятник княгині Ользі, апостолу Андрію, Кирилу і Мефодію.

Більш за все серце крається біля автівок, на яких люди тікали від рашистів-окупантів.

Велика Житомирська за останні роки перетворилась з центральної і статусної вулиці міста, на якийсь стріт-арт хаб.

Люде, не корміть голубів, це ж пацюки!

Біля МЧС нова скульптура, мені сподобалась.

Пам'ятник БХ

В Глобусі порожньо, в Трубі також, проте можна розгледіти мозаїки.

Це боляче, це дуже боляче і дивитися, і писати і згадувати. Хоча коли ти в звичайному ритмі життя, це коли вирубають світло, повітряна тривога - бля, це вже ритм. Я за тиждень звикла. І стоячи в черзі, думаєш аби світло не вирубили, бо на касі тільки готівка, чи аби не повітряна тривога - бо пошту зараз закриють.

Знайшла дві нові Шукайки, на Філармонії і Файрмонті.

Класно жити на Подолі, можна звідси піти і прийти пішки і стільки всього побачити. Міст Кличка стоїть! а русні пизда.

І ми переможемо!

За традицією зайшла до малих привітатися. Дивно що їх ще не вбрали в піксель.

 

Давай пятюню, мала!

З'явився новий герой стріт-арту

Поділ, такий Поділ )

Коли вдома вимикають світло, то я йду, чи їду кудись по справах. Вчора ми поїхали мити Жовту. За час відпустки я її всю поремонтувала, а тепер ще й чиста - możesz iść, як каже мій логіст.

Бонус дня - масажне крісло в залі очікування на мийці, те що треба моїм ніжкам. Бо вік вже не той - виделки ковтати і 26 тисяч кроків ходити.