Про першу відпустку я вам потім розповісу.
Я була в рейсі 100 днів. Таким чином на відпустку у мене накопичилося аж 4 тижні, так що я взагалі можу їхати на рботу не завтра, а в субботу.
Всі три тижні я була зайнята-зайнята, і навчилась маневрувати між виключеннями світла, нарізаними задачами, зустрічами, повітряними тривогами, ремонтом, від'їздом і навчанням. Від такого відпочинку я вже втомилася. Але. Поки є світло я швиденько (в три томи) розповім що і до чого.
По1ше, відеоблогер з мене не дуже, самі бачите. В гуглі вже 200 гігов проплачених забито тими відосиками які мені ніколи клєпати, хоча цікавого багато чого. А от писати - то я люблю. Все ж таки стаж по ЦМРкам (суто бусяжний прикол) майже 15 років блогерства, кожаний м'яч!
Так от. Щоб відпустка не пройшла марно вона була обкладена списками важливих справ і як парканом - галочками. У мене було три основні справи, самі важливіші, і ще купа просто важливих, без яких просто згоряє путівка, як казали у нас в ЖЕКу колись.
Курси АДР. Чесно ходила, чесно навчалась - доречі сподобалось дуже, навчатися. Викладач був, як від Бога. Ну і іспит здала сама. Тепер я можу перевозити усілякі небезпечні грузи крім вібухівки та радіоактивних речовин.
Справа намбер ту. Випхати доню на роботу. Це ми швидко, у нас є досвід випихування діточок подалі від себе. Вибачте, отака яжмать. Проте тепер дитина у безпеці, і навіть сміється уві сні.
І я вам так скажу, коли ваша дитина буде сміятися уві сні, значить ви все зробили правильно.
Просто так склалося, що і в неї і в мене роботи за кордоном. Отакі ми спеціалістки важні. Але ми завжди повертаємось додоміку.
Третя важлива справа - ремонт Жовтої. Моя автівочка пережила війну і водіння доньки. Ремонт встав в дуже великий кошт, але дякую Вікусі за знижку на запчастини і нашому рідному тавроавтомайстеру Антону за все... Кароч Жовта в строю і стоїть зараз під будинком і не розуміє, чого це ми ще не вирушили у Краків.
Між нами скажу, що я доньку залишала на машину, а не навпаки. Золота в мене автівка, не наврочити б. Скоро 15 рочків справлятимемо.
Важливими були зустрічі і обнімашки. Подруги, подруги, подруги, приятелі, друзі, всіх звісно не змогла дістатися і обійняти, але сама вражена скільки чудових і неспланованих зустрічей відбулося. Я дуже цим втішена.
Посилка від Наталки з Одеси, майже зустріч.
Кожного року я купляю квіти у одної продавчині на ринку ГД, вже років десять як.
Подруга, з якою ми мріємо якось всі наші голосовухи склєпати в одну аудіокнигу під назвою "Автобусні історії". Ви не уявляєте як мене підтримують в рейсах наші розмови в голосовухах. Ніт ви не уявляєте...
Іноді я теж можу бути мімімі,
мабуть тому Оля називає мене дуже мило - м'якенька.
Мій дідусь - красунчик. Як я була рада його побачити в гарному гуморі і сповненому планів та надій. Нпрклд в неділу він зустрічався з друзями з тур.клуба. І тепер всі знають в кого в мене така непосидюча вдача, однозначно в двох дідів.
До Лоріка прийшлося їхати у село.
Не питай мене чи буду я деруни. Питай - скільки.
Шкода що не побачила Валю і Іннусіка з Ініціативи Е+ (це героїні моєї відпустки №1) але все одно.
Я навіть "На шапку" встигла забігти.
А до Ромашки перлась аж на 24й поверх, бо світла не було, і втішала себе тим, що дев'ять років тому я ж випхалась на Ч2, а тут якийсь будиночок на Позняках ))
А ще я ходила на справжні побачення з кафешкою, кавою і концертом і вигуляла аж дві сукні.
Це у нас на Подолі світла нема. Але для побачення - те що треба.
Тому на фотосесію від Наталки Калараш, ще одна галочка, я приперлася з чотирма футболками від Авіації Галичини.
- Ти ж казала що будеш в сукні! - засумувала вона
- Ми не з такої сім'ї! Тим паче сукні я вже вигуляла.
Зараз буде багато фоток. Бо самій на себе милуватися, то не діло, правда ж?
Гуляли ми, звісно що Подолом, і звісно що всіма "моїми" місцями. Ви їх теж знаєте. Для настрою я взяла повітряні кульки, яки ми купляємо завжди на день народження Настуні, в незалежності від того чи є вона вдома чи ні. Настрій свята повинен бути.
Оце я таке: вода кипить, земля дрижить...
Подивіться мурал...
- А чому не можна з собою взяти ці гарбузятки, ти подиви які вони гарнюні?
- Катю, не можна!
У нас з дівчатами є вже сталий вираз - У мене несеться! - це означає багато чого. А виглядає приблизно так.
В цю відпустку, дякуючі Гулі (хто мене давно читає, згадає як ми з нею подорожували по Україні) я познайомилася з Юлією Гайворонською. Хто знає, той молодець, хто не знає, той такий як я. Так от, всі ці одкровення на тему телесної і ментальної свободи в сексі, привели до того, що мої більш обізнані дівчата надарували мені підарунків з секс-шопу. І я не стидаюся про це говорити, бо мені завтра вже сьогодні 49, а життя таке що післязавтра може і не бути.
На вході у наш двір (у мене два двори, дві дачі, і два того, про шо ви зараз подумали) висить дошка виконаних справ. Я там вже тричі відмічалася. Перед від'їздом в перший рейс, по поверненню і от зараз.
Скільки було тут випито.... і може й буде.
У Наталки є фішка, сфоткати тебе з трактором, чи чимось важким....
Так от, тількі я могла взяти на фотосессію камізельку, тільки я. Наші місцеві безхатьки сказали що я сама красіва на весь квартал.
Не можна робити фотосесію на Подолі без набережної та її граффітів.
І звісно не можна без #дачі в Ровжах. Чудова була поїздка, без світла, без води, але зустрілася з усіма з ким хотіла, навіть зі своїм грибним місцем.
Звісно, що самими першими моїми зустрічами були всі мої дівчата з салону краси, і я дуже втішена, що всі в Києві. Взагалі, я зрозуміла, що всі тут, і я як та людина, що ходить по стіночці, хапалася за вас, спиралася на вас і розуміла, що можна їхати на роботу і повертатися, і зустрічатися і обійматися. Ну це щось таке особисте, що я й сама не розберу.
Ходила по Місту, збирала мурали - ну це в попередніх постах. Ну і головне - написала вам (і собі звісно ж) аж три поста). Як для людини яка пише - це дуже важливо, майже терапетично важливо.
Я загадую бажання на номери машин, повинно бути не менш ніж як три дев'ятки. Тож сьогодні мій день народження - загадую.
Я загадую бажання на повітряні кульки, багато-батато бажань. (кульки потім були виловлені і утилізовіні в смітник)
Я дуже неспокійна жіночка, мені завжди щось потрібно, мене тягне вгору, вперед, як я не маю якоїсь цілі, я собі її придумую. Але моє сьогодення таке, що цілі вже поставлені, і не мною а життям, а мені залишається рухатися тільки вперед і вверх. Отакі от 49 рочків.
Чмокє, ваша лапуля.
Немає коментарів:
Дописати коментар